¬енера, небесна перлина, була назавана стародавн≥ми астрономами уран≥шньою зор¤ною ≥ веч≥рньою з≥ркою. –ан≥ше астрономи думали, що ¬енера складалас¤ з двох окремими частин. ¬енера, названа на честь римськоњ богин≥ любов≥ ≥ краси. јстрономи називають ¬енеру планетою-сестрою «емл≥. ¬они под≥бн≥ в розм≥р≥, мас≥, густин≥ ≥ об'Їм≥. ¬они сформувалис¤ в у св≥й час ≥ утворилис¤ з одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж туманност≥. ѕроте на цьому њх спор≥днен≥сть зак≥нчуЇтьс¤. ¬енера дуже в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д «емл≥. ¬она не маЇ океан≥в ≥ оточена важкою атмосферою, складеною головним чином з вуглекислого газу майже без водноњ пари. ѓњ хмари складен≥ з с≥рчаних кислотних крапельок
Ќа поверхн≥ атмосферний тиск в 92 рази б≥льш н≥ж атмосферний тиск «емл≥ на р≥вн≥ мор¤. ¬енера- друга по в≥дстан≥ в≥д —онц¤ ≥ найближча до «емл≥ планета —он¤чноњ системи. —ередн¤ в≥дстань в≥д —онц¤ - 108 млн. км. ѕер≥од об≥гу навкруги нього - 225 сут. ѕ≥д час нижн≥х з'Їднань може наближатис¤ до «емл≥ до 40 млн. км, тобто ближче за будь-¤ку ≥ншу велику планету —он¤чноњ системи. —инод≥чеськ≥й пер≥од (в≥д одного нижнього з'Їднанн¤ до ≥ншого) р≥вний 584 сут. якнайкращ≥ умови видимост≥ ¬енери довод¤тьс¤ на пер≥оди елонгаци≥, хоча кутова в≥дстань ¬енери в≥д —онц¤ не перевищуЇ 48∞, унасл≥док чого њњ видно або п≥сл¤ заходу —онц¤ (веч≥рн¤ з≥рка), або незадовго до його сходу (уран≥шн¤ з≥рка). ¬енера- най¤скрав≥ше св≥тило на неб≥ п≥сл¤ —онц¤ ≥ ћ≥с¤ц¤. ¬≥дома люд¤м з глибокоњ старовини. ƒ≥аметр ¬енери -12 100 км (95 % д≥аметру «емл≥),, середн¤ густина - 5,2 г/см3, прискоренн¤ сили т¤жкост≥ на поверхности- 8,6 м/с2 (90% земного). ѕер≥од обертанн¤ ¬енери довго не вдавалос¤ визначити через щ≥льну атмосферу ≥ хмарний шар, що закутуЇ цю планету. “≥льки за допомогою рад≥олокац≥њ було встановлено, що в≥н р≥вний 243,2 сут, причому ¬енера обертаЇтьс¤ у зворотний б≥к в пор≥вн¤нн≥ ≥з «емлею ≥ ≥ншими планетами. Ќахил ос≥ обертанн¤ ¬енери до площини њњ орб≥ти р≥вний майже 90 ∞. ≤снуванн¤ атмосфери ¬енери було знайдено в 1761 р. ћ. ¬. Ћомоносовым при нагл¤дах проходженн¤ њњ по диску —онц¤. ¬ XX в. за допомогою спектральних досл≥джень в атмосфер≥ ¬енери знайдений вуглекислий газ, ¤кий ви¤вивс¤ основним газом њњ атмосфери. «а даними рад¤нських м≥жпланетних станц≥й сер≥њ Ђ¬енераї, на частку вуглекислого газу доводитьс¤ 96% всього складу атмосфери ¬енери. 
¬ нењ входить також близько 2 % азоту ≥ ≥нертних газ≥в,, хлороводорода ≥ фтороводорода. р≥м того, в њњ атмосфер≥ м≥ститьс¤ близько 0,1% вод¤ноњ пари. ¬углекислий газ ≥ вод¤на пара створюють в атмосфер≥ ¬енери парниковий ефект, що приводить до сильного роз≥гр≥ванн¤ поверхн≥ планети. ѕричина цього пол¤гаЇ в тому, що обидва гази ≥нтенсивно поглинають ≥нфрачервоне (теплов≥) пром≥нн¤, що випускаЇтьс¤ нагр≥тою поверхнею ¬енери. “емпература њњ дос¤гаЇ 482 ∞ «. ’марний шар ¬енери, що приховуЇ в≥д нас њњ поверхню, ¤к встановлено рад¤нськими автоматичними станц≥¤ми сер≥њ Ђ¬енераї, розташований на висотах 49-68 км над поверхнею, по густин≥ нагадуЇ легкий туман. јле велика прот¤жн≥сть хмарного шару робить його абсолютно непрозорим дл¤ земного спостер≥гача. ѕередбачаЇтьс¤, що хмари складаютьс¤ з крапель водного розчину с≥рчаноњ кислоти. ќсв≥тлен≥сть на поверхн≥ в денний час под≥бна земною в с≥рий похмурий день. « космосу хмари ¬енери вигл¤дають ¤к система смуг, розташованих звичайно паралель екватору планети, проте деколи вони утворюють детал≥, ¤к≥ були пом≥чен≥ ще ≥з «емл≥, що ≥ дозволило встановити приблизно 4-добовий пер≥од обертанн¤ хмарного шару. ÷е чотирьохдобове обертанн¤ було п≥дтверджено косм≥чними апаратами ≥ по¤снюЇтьс¤ на¤вн≥стю на р≥вн≥ хмар пост≥йних в≥тр≥в, що дмуть у б≥к обертанн¤ планети ≥з швидк≥стю 100 м/з. јтмосферний тиск у поверхн≥ ¬енери складаЇ близько 9 ћѕа, а густина в 35 раз≥в перевершуЇ густину земноњ атмосфери. ≥льк≥сть вуглекислого газу в атмосфер≥ ¬енери в 400 тис. рази б≥льше, н≥ж в земн≥й атмосфер≥. 
ѕричиною цього, ймов≥рно, Ї ≥нтенсивна у минулому вулкан≥чна д≥¤льн≥сть, а р≥м того, в≥дсутн≥сть на ¬енер≥ двох основних поглинач≥в вуглекислого газу - океану з його планктоном ≥ рослинност≥.—ам≥ верхн≥ шари атмосфери ¬енери пол¤гають майже ц≥лком з водню. ¬однева атмосфера т¤гнетьс¤ до висоти 5500 км. –ад≥олокац≥¤ дозволила вивчити невидимий через хмари рельЇф ¬енери. ¬ пр≥екватор≥альной област≥ знайдено б≥льше 10 к≥льцевих структур, под≥бних кратерам ћ≥с¤ц¤ ≥ ћеркур≥¤, д≥аметром в≥д 35 до 150 км, але сильно згладжених ≥ плоских. «найдений розлом в кор≥ планети завдовжки 1500 км, шириною 150 км ≥ завглибшки близько 2 км, г≥рськ≥ масиви, вулкан з д≥аметром п≥дстави 300-400 км ≥ заввишки близько 1 км, величезна улоговина прот¤жн≥стю 1500 км з п≥вноч≥ на п≥вдень ≥ 1000 км ≥з заходу на сх≥д. ћ≥жпланетн≥ станц≥њ Ђ¬енера-9ї ≥ Ђ¬енера-10ї дозволили вивчити з орб≥т штучних супутник≥в ¬енери рельЇф 55 район≥в планети; при цьому були знайден≥ горист≥ д≥л¤нки м≥сцевост≥ з перепадом висот 2-3 км, а також ≥ в≥дносно р≥вн≥ д≥л¤нки. ѕоверхн¤ ¬енери в ц≥лому гладша, н≥ж поверхн¤ ћ≥с¤ц¤.“акож нов≥ в≥домост≥ про ¬енеру були одержан≥ косм≥чним корабл¤ми Pioneer (1978), ¬енера 15 ≥ 16 (1983-1984), ≥ досл≥дженн¤ми за допомогою рад≥охвиль в 90е роки. ¬енера - планета з складним рельЇфом. јнал≥з њњ природи ≥ атмосфери може мати велике значенн¤ дл¤ побудови теор≥њ еволюц≥њ вс≥х планет —он¤чноњ системи, у тому числ≥ ≥ нашоњ «емл≥. —упутник≥в ¬енера не маЇ.
